Анастасія Пуляк

Анастасія Пуляк проживает в городе Ивано-Франковск, Украина. Родной город - ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. Рождена в год Петуха по китайскому гороскопу, знак зодиака Девы. В настоящий момент Анастасіе 32 года, замужем. Из открытых источников получены следующие сведения: информация о высшем и среднем образовании, родственниках.

Жінки-ангели,але коли їм обрізають крила,доводиться літати на мітлі... С виду - безобидна и невинна, И на зло не может дать ответа. Но припрятан страшный зуб змеиный Средь иных зубов у девы этой. Нахамишь ей - не ответит грубо. Рявкнешь - вздрогнет, словно от удара. Только яд у основанья зуба Копится внутри резервуара... А когда её терпенья чаша Переполнится и через край прольётся, Вы почувствуете вдруг, как в душу Вашу Что-то острое, смертельное вопьётся. Яд пойдёт по организму с кровотоком, Поколеблются основы мирозданья... И поймёте Вы, что зря Вы так жестоко Обижали это нежное созданье!!! Я егоїстка? Мабуть, ви праві. І я, бувало, думала про себе. Тримає час гріхи мої нові, Коли старі ще відмолити треба. Я Лицемірка? Що ж, можливо, й так. Життя навчило маски одягати. Щоб викупити спокій на п'ятак Доводилося інколи брехати. Я надто горда? Вперта, як віслюк? Якщо і ,так, не вам мене судити. Я від повчань втомилась і наук, А ідеально не навчилась жити. Бездушна я? Жорстока і черства? Ну що іще там? Це усі провини? Я визнаю, були й мої слова Бездушними, жорстокими, черствими. Були й дороги інколи криві. Бувало, й зло лишалося за мною. Я егоїстка? Мабуть, ви праві... Та я й не прикидалася святою. Як бачиш, я — не подарунок долі. Терпи таку, або втікай щодуху, Поки ще ми не з'їли пуда солі І світ не встиг замкнутися наглухо. ... Свавільна, гостра, не терплю розлуки. Я, мабуть, від природи трохи з перцем. Дивися сам, до кого тягнеш руки, Щоб потім не хапатися за серце. У нас з тобою дуже різні мови. Чи можна їх в єдину об'єднати? Повір мені, повір мені на слово: Тобі не вдасться бурю покохати Я - жінка! Ви чуєте, люди, я свічка, Запалена Господом на віки! Неправда, що я - ребро чоловіче. Цю казку придумали чоловіки. Я жінка, я - річка бурхлива й неспинна, Що в повінь зриває верхи берегів. Хто каже, що я підкорятись повинна? Це ще одна вигадка чоловіків! Я - жінка, природою створена пісня, Яку чоловік заспівать не зумів. Я - мрія і спогад, майбутнє й колишнє. Я щось незбагненне для чоловіків. Я - жінка, я вільна, як думка одвічна. На думку не можна надіть кайдани. Це ти мене в рабство продав, чоловіче, І грішна я стала з твоєї вини. Та я лише жінка. Я прагну кохання, Я все пробачаю тобі неперед. З твоєї криниці я - крапля остання. Для вуст твоїх згірклих я - липовий мед. Я - жінка, я враз перекинусь на зілля І гоїти рани візьмуся тобі. Я непередбачена, незрозуміла. Я плачу від щастя, сміюся в журбі. Я - жінка, я дійсно слабка половина. Нехай переможцям лаврові вінки! Історію творять, звичайно ж, мужчини, Але лише так, як захочуть жінки! Я просто жінка. Просто жінка я. П’ять букв у слові – ну куди простіше? Я ніжна, я кохана, я твоя, Я та, яка на світі найрідніша. Сумна і ніжна. Мовчазна і ні. Я та, якій протягують долоні… Я палена у відьомськім вогні, Я писана у золотій іконі… У муках я життя тобі даю, Зціпивши зуби, на війну пускаю. Біля вікна задивлена стою. Я просто жінка … і не має краю такій ось простоті. З ребра чи ні, Я Єва, що спокушує Адама. Я та, якій присвячують пісні, Я та, якій гукають просто «Мамо…» Я просто жінка. Грішна і свята, Слабка і сильна, сіра і яскрава. Я просто жінка, просто жінка. Та, Якій потрібно щастя, а не слава.