Мика Проблема

Мика Проблема проживает в городе Киев, Украина. Родной город - Где-то далеко есть мое родное место, но . Рождена в год Лошади по китайскому гороскопу, знак зодиака Телец. В настоящий момент Мике 35 лет. Из открытых источников получены следующие сведения: информация о высшем образовании.

Який безлад! Безлад у квартирі. Безлад у голові. Безлад у душі. А як результат: Життя - безлад. Руйнація особистих думок, не пов’язаних спільним змістом. Руйнація особистого життя, що вже навіть здалеку не нагадує моє. Руйнація почуттів, які вже не такі щирі та безкорисливі. Цинізм навколо, і цинізм у мені, таки проник. Деградація почуттів. Уламки мого існування. Я збираю їх по місцях, де ступали свої непевні кроки мої думки – перелякані і голодні. Гарячий пісок, холодний дощ, мокра трава, а думки – кімнатної температури і трохи вологі. Падаєш і слухаєш землю, а вона … мовчить. Образилась. Пробач! Я повернулась. Я тут! Не лечу! Дивись! … ну глянь… благаю… Нестерпно боляче. Не прийме, віджахалася. Пішла. Піднімаєш очі у небо. І досі голубе і далеке. Ти інша. Насміхається. А куди ж піти? Не мовчіть! Хоч щось… Хоч уламочок слова… Я складу, знайду. … хоч щось… Повітря – посередник, передай, що я ненавиджу їх. Ти – брат. Я як ти. Я усюди. Я твоя. Бери. Гарячий пісок, холодний дощ, мокра трава… Трава – уламки слів. Багато уламків слів усіх життів. А де мій уламок? Затоптали своїм брудним взуттям пожирачі життів? Спалили гріховним вогнем мої нікчемні вчинки? Зжер товстий ненажерливий кіт якоїсь моєї знайомої? Зруйнували гарячі думки мого мозку? Чи він згнив від надлишку вологи з моїх очей? Чи просто загубився у безкінечних чужих життях? І де тепер шукати? Куди податись? Зірватися і бігти повз брата-повітря, шукаючи… Припадати до мокрої, покритої зеленню землі і шукати свою травинку… А мої ноги тим часом будуть топтати іншу траву. А що? Може нехай… Вони ж топтали, нищили мою мокру, як сльоза, напівпрозору, неначе шматочок розбитого зеленого скла, м’яку, неначе волосся на його голові, травинку. Тепер я така як вони, руйнівна… зла… цинічна… нещира… стороння… непомітна… тиха… чужа… самотня… НЕ ТАКА… беззахисна… Я не можу, у пошуках свого уламку, топтати інші. Такі самі мокрі, напівпрозорі, м’які життя… Гарячий пісок, холодний дощ, мокра трава… Навшпиньках до піску біля річки. Жовтий та гарячий. Набираєш у жмені, висипається, плине, губиться сам у собі. Зводиш палац, високі вежі, аж до неба, з маленькими віконечками, а там твої мрії, у кожному віконці сховалися. Звела, дивлюсь… Пісок сухий, сиплеться, не тримається, плине, зникають вежі, і віконечка, губляться мрії у безкінечних піщинках. Будуєш маленьку хатку, з маленьким віконечком, таку теплу та живу, падаєш на коліна, нагинаєшся над нею і обіймаєш пошрамованими руками і посіченим, спаленим, пофарбованим волоссям. А якщо повернуться ті, з брудним поношеним взуттям? Нехай краще топчуть мене, а не мою пісочну хатинку. Йдіть геть! Пісок гріє, поприлипав до мокрого тіла, відчуваю тепло. Гарячий пісок, холодний дощ, мокра трава… Здіймається пара, у повітрі торкаються одне одного і стискаються в обіймах сльози неба та його попереднє тепло, яке ще не забула земля. Ти частина пари. Будеш доки будуть обійми, доки буде кохання, доки будуть суперечності. ЖИВИ… Плинь по простору разом з парою… Відчувай своїм гарячим тілом холодні краплі дощу, холодні сльози незліченої кількості очей неба. Незлічена кількість зустрічей, незлічена кількість поцілунків, і лише одне прощання. Завжди єдине, нікого не потребує у своїй самотності. Незлічена кількість крапель-сльозинок дощу. Гарячий пісок, холодний дощ, мокра трава…