Селище Мізоч

Селище Мізоч проживает в городе Мизоч, Украина. Родной город - Мізоч. Знак зодиака Стрелец.

Зоріє Мізоч на підгір "і, Хоч никне Стубли плин, І мріє тайну розгадати, Де ж імені його почин. На південь від Кунина десь на відстані 6-ти кілометрів у яристо-висотній рівнині розмістилось селище (до 1960 року районний центр) Мізоч, де зараз 1020 дворів, 4430 мешканців, селищна Рада, бурякорадгосп, середня школа, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, музична школа, поліклініка, лікарня, аптека, пошта, автостанція, цукровий завод, хлібопекарня, молокозавод, залізнична станція, фабрика продтоварів, комбінованих кормів, понад 10 крамниць, кафе та ряд інших побутових, громадських, державних об'єктів. У Мізочі діє збудована десь під кінець 1748 року церква Народження Пресвятої Богородиці де першим священиком був Михайло Малявський, прозваний за майновим документом 1783 року Великим Стариком. Поновлена в 1878 році церква зберігала цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, започаткованих в 1778 році опис церковної землі площею понад 50 десятин. Околиця Мізоча приховує сліди ранньослов'янських осель, коли починало розвиватись землеробство, скотарство, гончарство, ткацтво, а люди жили переважно у малих та здебільшого захищених оселях. Свідком цих і новіших часів є принагідні знахідки камінних, кремінних знарядь праці рештки металічної зброї, монети, городища, могильники, прояви місць тодішніх обробних майстерень, сховищ. Уперше Мізоч згадує від 8 грудня 1322 року акт, де князь Любарт Гедимінович засвідчує свій дарунок Луцькій соборній церкві Іоана Богослова. Там читаємо: "ПакьІ же спаднейшего ради отправованя [Ще ж заради покращення відправи] хвали Божое прьі церкви соборной даємо надто под Острогом господни отцу владьще й восприемником его село наше Бусчу с дворисчом Борсчовским, Мезоч Малий й Великий." Дарунок двох "Мезочей" у 1498 р. підтверджує своїм циркуляром і литовський кн. Олександр. Акт 1564 року сповіщає, що в "лесу близ села Мезоча" розбійники побили й пограбували землянина Остафія Рогозу та двох бояр луцького владики. Рік опісля натрапляємо на скаргу, котра звинувачує "мезочских крестьян" за невиконані шарваркові роботи, внаслідок чого дороги, особливо коло видолинку "БарьІ", стали розбиті розмиті, зовсім непридатні для проїзду й проходу. У складі Волинського воєводства після Люблінської унії 1569 року "село Мезоч" вважалось дуже малим. Можливо, йшлося про "Мезоч Мальш", котрий за поборовим актом 1583 року платив від 12 димів, 15 городників, здавав для Острога 35 "гарців" меду. З 1585 року зберігся лист королівського коморника Миколи Рокицького, де сказано, що єпископ Кирило Терлецький вводиться в Луцьку та Острізьку єпархію, котрій надається у вічне користування ряд населених пунктів, серед яких називається село "Мезоч Старьга", "двор й село Мезоч Новьш". У визвольній війні 1648-1654 років "село Мезоч" часто було місцем, де збройні загони селян мали сутички з польською шляхтою, внаслідок чого село зазнавало нищівних руйнувань. Так, у 1642 році оселя мала 20 димів, а під кінець 1654 року лише 6. А після нападу татар "Мезоч Старнй й Мезоч Новьш" у 1676 році втратив усі будівлі Залишились лише поодинокі лісові курені В актах Кременецького замку 1711 року виявлено підтвердження князя Олександра Любомирського про належність "Мезоча" полковникові татарського прапора Харбієвичу. На той час село значно зросло, а з 1720 р. стає власністю польського магната Дуніна Карвицького, котрий після 30-ти років домігся у короля для Мізоча статусу містечка. З того часу оселя почала зростати. Тут закладають великий парк, будують палаци, оновлюють став, у 1868 р. відкривають пивоварний, шкіряний завод та ряд дрібних виробничих об'єктів. Ще більшого розвитку набирає містечко, коли тут у 1886р. організовують волосний центр, а 12 років перед тим основують цукровий завод. З 1890 р. починає діяти фабрика сукна, ґуральня, а в 1908 р. стає до ладу заліз

Статус містечка із 1940 року